Сергій Олексенко
«Ми маємо бути добрішими одне до одного», — волонтер «Добробату» Сергій Олексенко
Історія волонтера Сергія — це історія людини, яка має те, що не згасає, таке душевне світло, що зігріває, допомагаючи долати життєві труднощі. І ніщо не здатне применшити цю безумовну любов Сергія до людей та життя. Бажання творити добро на благо інших, каже Сергій, мабуть, виховали ще в дитинстві батьки.
Сам Сергій народився та виріс у Ромнах, там проживає зі своєю родиною. Близько семи років працював муляром-висотником у Києві. Був у столиці й коли почалася повномасштабна війна. Перший вибух почув близько 7 ранку поблизу Софіївської Борщагівки, де тоді проживав. Каже, розумів, що відбувається, бо до цього товаришу зателефонувала мати з Черкащини, їх почали обстрілювати російські війська ще о 5-ій. Тож, не довго думаючи, передзвонив дружині, сказав, аби разом із сином виїжджала з Ромнів до батьків у село. Сам же вийшов з квартири, у надії дістатися до сім’ї. Дорога додому була важкою: понад 12 годин у дорозі та більше 40 кілометрів пішки.
Сергій пригадує той хаос, що відбувався на вулиці, людей, що вибігали в паніці, авто, які рухалися в різні сторони та кілометрові затори. Зрозумів, що швидко дістатися кудись транспортом нереально через сильну завантаженість доріг, тому вирішив йти пішки до Борисполя. Діставшись міста, знову почув звуки вибухів від «прильотів» та подався в напрямку Бориспільської траси. На щастя, трапилася добра людина, лікар, який підібрав дорогою Сергія та довіз до Пирятина. Вже там за чоловіком приїхала дружина з товаришем, й так дісталися додому.
Нині Сергій має підробіток за фахом у рідному місті та близько десяти разів долучався до волонтерства разом з Роменською командою «Добробату». Каже, що фізична робота водночас і можливість підтримати постраждалих, і допомогти собі забутися від проблем та наповнитися морально. Добра Сергія вистачає на всіх: і на рідних, які потребують підтримки й на зовсім незнайомих людей, яким допомагає з відбудовою. Сергій з безмежною любов’ю розповідає про свого 5-річного сина, який часто називає його «мамою». У дитини виявили аутизм, тому батьки повністю вкладаються у його виховання. З вдячністю чоловік розповідає й про свого батька, який прищепив йому вміння до будівництва. Рік тому в нього виявили онкологічне захворювання, відтоді він бореться за життя. Що Сергій у «Добробаті» батько знає, телефонує сину після виїздів, аби розпитати, де були та як допомагали.
Емоційне перезавантаження, спілкування з іншими добробатівцями, під час роботи на об’єктах, вдячність, наче відкриває друге дихання, каже чоловік. Така згуртованість у «Добробаті» допомагає пережити та подолати біду й негаразди в нашому спільному домі. Треба змінювати певну замкнутість одне до одного, яка була раніше, на відкритість і бути добрішими.
