Дженніфер

Її звуть Дженніфер, вона – громадянка Німеччини. З перших днів, відколи дівчина дізналася про російський напад на Україну на початку 2022 року, вона не могла залишатися осторонь: одразу вирішила, що допомагатиме українцям. Попервах шукала можливість надавати допомогу біженцям, проте – як вона сама каже – через певні особливості німецької бюрократії ці спроби виявилися марними. І тоді Дженніфер вирішила, що має вирушити в Україну, щоб особисто взяти участь у порятунку й відбудові.

• Я шукала організацію з надання допомоги та знайшла Viele Hände für die Hoffnung («Багато рук надії»). За сприяння цієї організації я отримала можливість вперше перетнути український кордон у червні 2023 року з гуманітарним вантажем – величезним набором різноманітних медичних препаратів. 

А далі – Дженніфер натрапила на Добробат. Вперше дізналася про цю організацію тільки влітку 2023 року. Їй було замало лише опікуватися організацією постачання гуманітарної допомоги, тож дівчина долучилася й до відновлення українських будинків, потрощених окупантами.

• Я відразу відчула дуже гостинне ставлення й зустріла щедрих і добродушних людей, яких я точно хотіла б побачити знову.

Її перший волонтерський виїзд на відбудову трапився у Харкові у червні 2023 року. А потім вона приїхала до Києва й буквально закохалася у це місто. З того часу дівчина постійно долучалася до робіт, які проводив Добробат. Здебільшого це було прибирання сміття та уламків, але у Дженніфер є й улюблена справа: 

• Я полюбила ремонтувати дахи. Я люблю стояти на верхівках будівель, це дає мені відчуття невагомості та свободи. Я серцем відчуваю, що кожен додатковий цвях, який я забиваю в панелі, робить дах трішки міцнішим, а надії людей – більш здійсненними.

Зараз в цієї тендітної дівчини з Німеччини вже безліч друзів в Україні. І вона співпереживає за нашу країну та її громадян, немов це її рідна батьківщина. Каже: мене тут прийняли, немов у родину. І тому ця війна для Дженніфер особливо ненависна:

• Прекрасні чоловіки й дівчата гинуть на фронті. Це відбувається щодня, в тім числі з-поміж моїх друзів. Спостерігати це – найгірше для мене, і водночас це є причиною, чому я зараз тут. Людям потрібна сила і підтримка. Тоді країна має шанс вижити! Ми всі просто повинні триматися разом.

Дженніфер вірить у неодмінну перемогу України та готова докласти усіх можливих зусиль для її відбудови – і зараз, і після перемоги. Вона переконана, що волонтери мають бути щодня зайняті якимись справами, а також вважає: потрібно якомога активніше сповіщати про Україну за кордоном, щоб дедалі більше людей бачили, що вони можуть змінити, чим могли б допомогти. А ще – вона в захваті від того, якою сильною може бути спільнота, об’єднана єдиною метою:

• Я ще не бачила країни, яка б так швидко взялася за відновлення зруйнованого. І українці справді дуже вправні в цьому!

Натепер, станом на травень 2024 року, Дженніфер суміщуєволонтерську діяльність з роботою вчительки німецької мови в Start German School у Києві та всіляко підтримує українців у вивченні німецької. В її найближчих планах – ненадовго повернутися до Німеччини, щоб подати документи на візу. І тоді вона зможе залишитися в Україні на тривалий термін. Адже дуже хоче разом з українцями відсвяткувати перемогу.