Михайло Юрченко
«Я люблю робити добро людям. Моя основна мета нині, як волонтера, зробили так, щоб у людей було де жити», — добробатівець Михайло Юрченко
До початку повномасштабної війни Михайло Юрченко з Києва працював менеджером. Життя вмить змінилося й нині чоловік повністю присвячує свій час та сили допомозі постраждалим. Спершу волонтерив у Львові, куди виїздив, коли окупаційні війська зайшли на Київщину. Повернувшись додому, долучився до лав «Добробату» й з травня, щотижня по 2-3 рази виїздить на об’єкти. Каже, що це теж нині фронт, який маємо гідно тримати.
За майже пів року в «Добробаті» Михайло де тільки не допомагав. У складі Київського будбатальйону розбирав завали, впроваджував нагальне відновлення у Загальцях, Бучі, Ірпені, Бородянці, Озерах. Відбудовував Ягідне з Чернігівським будбатальйоном, ремонтуючи покрівлі, монтуючи вікна, виконуючи штукатурні роботи. Раніше Михайло не мав будівельного досвіду, та бажання відродити країну та допомогти людям мотивували опанувати нові вміння. Нині чоловік сам вже розповідає та навчає волонтерів-новачків.
У «Добробаті» Михайла поважають і цінують за його легку вдачу. З ним не засумуєш. Завжди знайде влучний жарт, аби люди довкола усміхнулися. Тому серед волонтерів має безліч друзів, яким підіймає настрій.
«Гасло мого життя: краще погано сміятися, ніж добре плакати. Мене вже по жартах впізнають. У мене завжди усмішка на обличчі, й інших за собою веду», — розповідає волонтер.
Про наш волонтерський рух Михайло дізнався від своєї дружини, яка нині в Німеччині. Каже, що вона пишається ним, завжди шукає чоловіка на фото добробатівців, які як мурашки без упину допомагають іншим. Така згуртованість і надихає Михайла, як і вдячність людей, яким допомагають: від цього стає радісно на душі.
«Я хочу, щоб у людей було хоч якесь щастя. Для когось щастя — це Мерседеси, а комусь щастя, щоб дах був над головою і вікна з дверима».
